Поделиться:, , Vk.com

Posted in:

How Awesome is your mix: феномен популярності саундтреків-плейлістів

Адже ви просто слухаєте мікстейп пісень під новою обкладинкою, чи не все так просто?

vertigo-top-1200x120

В серпні 2014-го року саундтрек «Guardians Of The Galaxy: Awesome Mix Vol. 1» дістався верхівки Billboard 200. Такий результат у підбірки з пісень, що вже колись мали свій реліз, був зафіскований вперше. Фінансовий успіх збірника примітили інші режисери, після чого тенденція будувати сценарії навколо власних плейлістів поступово повернулась в Голлівуд. Разом з магазином вінілових платівок Vinyla Shop досліджуємо феномен популярності саундтреків-плейлісітв у сучасному кіно.

Gunn shoot first?

Джеймс Ганн, режисер «Вартових Галактики» — не перший, хто використав музичну підбірку. Такий трюк увійшов в практику у 80-х, коли рок-гурти стали брати участь у промоції фільмів. Queen написали головну тему для екранізації коміксу «Flash Gordon», А Джеррі Гарсіа з Grateful Dead і Pink Floyd зробили свій музичний вклад в створення антиутопічної атмосфери «Zabriskie Point». Масово прикрашати кіно популярними піснями починають у дев’яностих, коли один за одним виходять кіно-триб’юти ідолам молоді 70-х. Серед прикладів: «This is Spinal Tap» про популярний гурт, що пародіює весь метал і втрачає продажі, «Detroit Rock City» і авантюрна подорож на концерт KISS, «Wayne’s World» про незалежне рок телебачення з найкращим альтернативним кліпом на Bohemian Rhapsody.

Саме в 90-х у світ виходять перші культові мікстейпи — підбірка Дені Бойла до «Trainspotting» з Лу Рідом, Іггі Попом і New Order, і саундтрек до «Кримінального чтива» від Квентіна Тарантіно. Другий же потрапив у Billboard 200 і отримав статус платини (більше 100 000 проданих копій тільки в Канаді). Тарантіно взагалі додає улюблені сьорф-рок композиції 60-70-х в усі фільми (окрім «Мерзенної вісімки», яку здебільшого озвучив Енніо Морріконе). Список безкінечний.

Незважаючи на важливість конкретних пісень в сюжеті, є кілька причин, чому справжній бум на плейлісти відбудеться пізніше. T. Rex, KISS, The Coasters — усі ці гурти були відомі аудиторії фільмів, а їхні пісні виконували функцію залучення глядача, нагадуючи про бунтарську молодість. Ця, здавалося б, персональна музика режисерів, так само належала рядовому глядачеві — популярні хіти, на яких ми росли, таким чином об’єднували авторів з аудиторією. А ностальгія, як відомо, — товар, що добре продається.

Ще один важливий пункт — це відсутність потреби в мікстейпі як такому. Раніше музикантів більше цікавив продаж власних платівок (читай касет, дисків), аніж тематичних саундтреків, де вони ділять годину прослуховування разом з конкурентами. Потрібен був інший формат зберігання музики, котрий міг би дозволити швидко організувати композиції з різних альбомів в один збірник, що не вимагав би окремої касети.

 

I’m No Superman

Втім, в сучасній поп-культурі вистачає випадків, коли саундтрек-мікстейп знаходив відгук у глядача, не будучи збіркою відомих усім хітів. Більше того, популярним його зробив саме фільм, у якому дані пісні прозвучали.

До прикладу, серіал «Клініка» став культовим завдяки декільком речам: небаченому темпу зміни настрою (запакований першокласним гумором епізод в одну мить може розбити вам серце) і головному герою Джей Ді. Однією з ключових рис персонажа Зака Браффа була музика для будь якої ситуації — чи то для ванни з пінкою, чи для початку робочого дня. Але тільки в режисерському дебюті Зака «Garden State» з’являється його власний плейліст, котрий він склав спеціально для автобіографічної картини. В результаті, мікстейп майже невідомих інді-виконавців розійшовся тиражем більше мільйона копій, саундтрек отримав статус платинового і Греммі за «Найкращу музичну підбірку для візуального твору».

Брафф показав, що можливо використовувати не тільки популярні хіти. Більше того, він популяризував власний інді-плейліст, невідомий аудиторії. Цей саундтрек не складений на основі загальних трендів чи усіма улюблених пісень, навпаки — серед виконавців не було гучних (тоді ще) імен. На відміну від фільмів Тарантіно, де також було чимало невідомих для глядача пісень, у Браффа вони отримали характер особистих, таких, що належать тільки головному герою. Розуміння Зака і його переживань відбувалось через осмислення нового жанру, котрий глядачі відкрили для себе шляхом перегляду фільму — жанру, який розповідав про проблеми мілленіалів їх новою, унікальною мовою фолку, інді та постпанку.

Успіх збірника «Garden State» — рідкісний приклад плейлісту, що міцно закріпився за фільмом і персонажем, на відміну від більш поширених асоціативних сюжетних пісень. Режисерам і до цього вдавалось популяризувати невідомі композиції — «Драйв» з неоновими «Nightcall» від Kavinsky і Lovefoxxx, «A Real Hero» у виконанні College і Electric Youth, або ж екранізація «Скотта Пілігрима» з треками від Metric і Beck. А пісня «Mad World» Tears for Fears кіноманам в першу чергу асоціюється з кавером Гері Джулса для «Донні Дарко».

Втім, масштаби були зовсім не ті. Рефн, Райт, Келлі — режисери зі специфічною фан-базою. Потрібна була гучна прем’єра з великим бюджетом, поп-корновий літній хіт, режисер котрого ризикнув би використати мікстейп для музичного супроводу замість епічного оркестру. Притому сам трек-ліст мав бути особливим, з маловідомими піснями для широкої аудиторії, але такими, що змогли б її зачепити.

Ain’t No Mountain High Enough

Історію Джеймса Ганна ви знаєте — сумнівна фільмографія (чого тільки «Movie 43» вартує) не вселяла високих надій на екранізацію «Вартових». Але чи то усі зорі стали в ряд, чи то Ганн зрозумів майбутнє стрімінгових сервісів – і зняв той самий літній блокбастер навколо однієї касети з підбіркою власних улюблених пісень. Фільм не лише виділявся на фоні інших картин студії Marvel, а й поставив нову планку музичного супроводу блокбастерів, котрому не обов’язково наймати Циммера, Холкенборга чи Йоханнссона, щоб справити враження музичним рядом.

Втім, Джеймс Ганн пішов ще далі. Режисер не просто надав кожній пісні емоційної ваги — він зробив їх незамінними. Касета і плеєр — єдиний зв’язок головного героя з його минулим, і на відміну від персонажів кіно-триб’ютів 90-х, він має лише один збірник, унікальний в своєму роді. Як і в ситуації з Браффом, розуміння плейлісту означає розуміння переживань героя. Та на відміну від «Garden State», «Awesome Mix» реанімує старі хіти, часи слави котрих минули — вдихає у них життя, об’єднавши під новою обкладинкою і закарбувавши за ними не тільки режисера, а і головного персонажа фільму.

Альбом продався шаленим тиражем і злетів на верхівку Billboard. Чому мікстейпу Ганна вдалось це зробити саме зараз? Стрімінгові сервіси.

Not so Awesome now

Технології подарували можливість кожному об’єднати улюблені пісні в плейлісти і ділитись ними у вільному доступі з усіма. До цього мікстейпи були річчю персональною, котрі в одному чи небагатьох екземплярах дарували одне одному поціновувачі різноманітної музики або збирали як романтичну підбірку коханим. Тепер же на Spotify більше 2 мільярдів музичних підбірок і ніхто не обмежений 40 хвилинами касети. Коли вийшли «Вартові», сервіс налічував 50 мільйонів активних користувачів. Виконавці отримують роялті за відтворення власних композицій, не важливо в якому вигляді – будь то альбом чи плейліст користувача. А якщо це ще й підбірка від режисера літнього блокбастера, то чому би і ні?

Цим хаком не могли не скористатись інші кінематографісти і виконавці. «Загін самогубців» вихваляється хітами Black Sabbath, Queen і the White Stripes, Девід Літч у «Атомній блондинці» переносить глядача в кінець 80-х під супровід Depeche Mode, Nena і Джорджа Майкла. Музика слугує надійним телепортом в потрібну вам епоху і завжди спрацьовує. Незалежно від того, яку версію «Термінатора 2» ви дивитесь — оригінальну 1991 чи відреставровану 2017. «You could be mine» Guns n’Roses з мотоцикла Коннора перенесе вас у все той самий 1994. Уес Андерсон може похвастатись окремим плейлістом з усіма 196 треками, котрі він використав у своїх фільмах.

«На драйві» Едгара Райта і саундтрек до нього почали обговорювати задовго до виходу фільму. За сюжетом, головний герой страждає від тиннитусу, і тільки музика здатна заспокоїти вічний шум у вухах. Бейбі (так, його звати Бейбі) фізично не може жити без колекції айподів з величезною музичною бібліотекою. Не дивно, що фільм одразу стає в центрі уваги музичних гіків, одні з котрих захищають поєднання прогрессиву 70-х з хіп-хопом, а інші — цькують за чергову експлуатацію пісень Queen. І цього разу, із перенасиченням фільмів з саундтреками-плейлістами, споживач дозволяє собі критикувати доцільність пісень в картині, навіть не будучи їх фанатом до цього.

Немає нічого поганого в тому, що режисер додає улюблені композиції аби передати атмосферу минулого чи розповісти історію маніакального меломана. Але з надлишком таких картин глядач поневолі починає закочувати очі щоразу, як чує Bohemian Rhapsody (з усіх вищезгаданих фільмів нею можуть похизуватися аж три). Я люблю Queen! І круто, що режисер їх теж любить. Але чи є тут щирість задуму, як в «Garden State»? Чи може переосмислення пісні, як це зробили з треком «Mad World» для «Донні Дарко»?

Прикро, але деякі саундтреки-плейлісти з вашими улюбленими виконавцями можуть бути простим, але ефективним маркетинговим інструментом для продажу вже відомих пісень під новою обкладинкою. Це стосується як великих кінопрем’єр, так і підліткових драматично-фантастичних серіалів, що нахабно перетворюють добре відомі балади Radiohead в інструмент для витягування сліз, щоб перекрити слабкий сценарій депресивних епізодів. Фільми в свою чергу отримують гарантовану фан-базу меломанів, котрі помітили серед виконавців улюблених авторів і гадають, до якої сцени підв’яжуть трек.

Стрімінг відкрив нові можливості для розвитку плейлістів і їх популяризації в саундтреках. Втім хочеться, аби вони виконували ту ж функцію, що і в «Garden State» і «Вартових Галактики» – сюжетну, а не як спосіб заманухи. І хоч в «На драйві» я в черговий раз почув Queen, шанс Райту слід дати – бо поєднати Run The Jewels і Енніо Моріконе може або навіжений, або геній.

vertigo-top-1200x120