Привид у броні: Бийся як дівчисько!

Автор Vertigo

«Привид у броні» — відома японська франшиза з 25-річною історією, від початку створена для підкорення глядачів і на батьківщині, і в штатах. До сьогодні в усьому світі «Привид у броні» вважається каноном у жанрі меха та кіберпанк.

Вплив «Привида» на візуальну культуру та кінематограф відчутний не лише в Японії, але й на заході: саме оригінальне аніме 1995-го року надихнуло братів (сестер) Вачовскі на створення «Матриці», деякі кадри з анімаційного фільму були буквально скопійовані у їх роботі.

Причина такої популярності «Привида» – «глибокий внутрішній світ». Питання, підняті у манзі та аніме з часом стали лише актуальнішими: етика віртуальної реальності, влада корпорацій, політичні війни, гендерна рівність, трудова та сексуальна експлуатація, ідентичність… Ось що приховує броня. Тож розповідаємо історію оригінального «Привида», хто б не ховався у його броні. Спойлерів не буде.

Сексуальна свобода в манзі

На відміну від канонічних американських коміксів, герої яких розважали дітей, в Японії манга взяла свій початок з еротичних малюнків та згодом стала самостійним літературним феноменом та зображальним мистецтвом. Манга високо цінується як частина культурної спадщини, та однаково популярна серед читачів усіх вікових категорій.

ghost-in-the-shell-coverТворець «Привида у броні» — мангака (автор манги, і текстів і ілюстрацій) Масамуне Сіро. У 1989 році, коли світ побачила перша збірка «Привида», Сіро вже вважався відомим автором у Японії, на чиєму рахунку було дві популярні манги у жанрі меха – «Танкова поліція Домініон» та «Яблучне зерня». Центральними темами мехи є роботи та кіборги, відтак кіберпанк вважається піджанром мехи. На щастя, пан Масамуне окрім роботів мав і інші інтереси — еротичні комікси. Це його захоплення суттєво вплинуло на мангу «Привид у броні», і зрештою саме завдяки цьому головну роль у фільмі, що ось-ось вийде, грає Йоханссон зі звабливими формами.

Натхненням для створення манги, як каже сам автор, стала книга «Дух у машині» (The Ghost in the Machine) угорсько-британського письменника та журналіста Артура Кестлера, що присвячена роздумам на тему картезіанського дуалізму («я мислю, отже я існую»). Якщо коротко про суть книжки та ідеї Кестлера: мозок людини не ефемерний «пасажир» матеріального тіла, він еволюціонує та разом із тілом створює єдину систему. Була й інша причина братися за кіберпанк: роком раніше вийшла манга «Акіра» – перший японський комікс, який зміг подолати національний бар’єр і став хітом у США. Жанр був на піку популярності.

Майор Кусанагі у манзі бавиться в одностатеві секс-ігри під наркотиками та має бойфренда. На роботі ж вона не просто на рівних з чоловіками, вона ними командує, коротко про неї – стерво.

Якщо після перегляду фільму ви вирішите прочитати мангу, будете здивовані: навіть з пари трейлерів зрозуміло, що майор Мотоко Кусанагі у манзі та Скарлетт Йоханссон у фільмі – це абсолютно різні персонажі. Адже прийоми, які використав мангака для візуалізації проблеми тіло-душа, недопустимі в ігровому кіно категорії PG-13. Манга вільно публікує те, що у нас вважається порно. Ці комікси тривалий час могли купити навіть діти, і лише декілька років тому, аби догодити закордонним моралізаторам, на мангу зі сценами сексу почали накладати певні обмеження. Втім, обмеження стосувались не тиражів чи продажу, а читання у публічних місцях. Такому факту не втомлюєшся дивуватися, та японська культура має чималі відмінності від культури європейської, особливо якщо це стосується зображення оголеного тіла, сексу чи жінки. Жінка в японській культурі все ще лишається фетишем. І все ж цей фетишизм не принижує, а оспівує жінку, хоч і на свій, дещо збочений лад.

Свобода манги дала авторові можливість створити унікального персонажа, ключ до розуміння якого був частково втрачений в аніме, і, ймовірно, загубиться у фільмі. Цей ключ – фемінність протагоніста майора Мотоко Кусанагі. На відміну від фільму, в манзі (та в аніме) усі жіночі персонажі (а саме – секс-рабині чи асистентки-перекладачі) – кіборги або ж роботи, однаково відверто сексуальні, з мінімум одягу, що радше підкреслює їх форми ніж щось прикриває. Високі пишні груди, круті стегна, нічого милого і наївного, це не Сейлор Мун. Майор Кусанагі у манзі бавиться в одностатеві секс-ігри під наркотиками та має бойфренда. На роботі ж вона не просто на рівних з чоловіками, вона ними командує, коротко про неї – стерво.

Ghost in the shell

Здавалося б, до чого такому «людяному» персонажу екзистенційні роздуми про тіло та душу. Та за показовими епізодами з особистого життя, за розкриттям політичних змов та спробами вловити та знешкодити антагоніста, головна сюжетна лінія – неможливість героїні ідентифікувати себе як людину, чи, тим паче, як жінку. Мотоко зустрічає форму життя, дуже подібну до неї самої, але з точністю до навпаки. Фактично, зустрічаються тіло без душі та душа без тіла. Це руйнує і без того хитку віру майора Кусанагі в реальність.

Продемонструвати цей конфлікт мангака зміг завдяки зображенню натуралістичного (хоча й у деяких місцях гіперболізовано) тіла кіборга, неймовірно схожого на тіло людини (жодних кібер-костюмів, як той, що на Йоханссон у фільмі). Так ідентифікація ламається вже на етапі впізнання. Це ж однаково вірно і для головного антагоніста у манзі та аніме – спокусливої білявки з чоловічим голосом, третьої, чи то пак – четвертої, статі.

Протиставлення штучного світу ляльок-жінок та корумпованого світу політиків-чоловіків прикрашене політичними змовами у форматах типових для часів Холодної війни, про яку авторові манги, судячи з усього, було що сказати.

В японській традиції кіберпанк завжди протиставляє себе патріархату та політиці, як його найвищому прояву. Саме тому автор створив дещо гротескний патріархальний світ, який ми також навряд чи побачимо в фільмі: усі жіночі персонажі (окрім протагоніста) є підневільними: у кращому випадку це обслуговуючий персонал високопосадовців, у гіршому – матеріал для створення кіборгів.

ghost-in-the-shell-cover_2Майор не раз бачила, як збирають кіборгів, які технології використовуються для того, аби чуттєвість штучного тіла в десятки разів перевищувала природну. Їй самій навряд потрібні груди 4-го розміру для роботи у спец загоні з ліквідації особливо небезпечних злочинців, та саме з такими параметрами її тіло створили у лабораторії. В манзі та аніме зовнішній вигляд протагоніста навмисно типовий для серійних моделей роботів чи кіборгів, що використовуються у сфері обслуговування, в широкому сенсі цього слова. Протиставлення штучного світу ляльок-жінок та корумпованого світу політиків-чоловіків прикрашене політичними змовами у форматах типових для часів Холодної війни, про яку авторові манги, судячи з усього, було що сказати.

Підкреслює боротьбу Привида з системою відвертий занепад міста: на відміну від футуристичних пейзажів у кіно, Токіо 2029 року в аніме та манзі виглядає швидше постапокаліптично, це декаданс в стилі «Нейроманта» Вільяма Гібсона, найвідомішого роману у стилі кіберпанк, який теж став матеріалом для створення манги.

Людська кіборгізація в аніме

У 1995 році японська компанія Bandai та дистриб’ютор аніме у США та Британії Manga Entertainment звернулись до режисера Мамору Осії з проханням зняти фільм за мангою Масамуне Сіро. Завдання стояло отримати не лише якісний продукт для японського ринку, але й повторити успіх «Акіри», пересікти океан та завоювати захід. За плечима 43-річного режисера на той момент було вже більше десятка успішних анімаційних фільми, та саме «Привид у броні» приніс Осії світове визнання.

Аби 11 томів манги вкласти у півтори години часу, режисер відмовився від великої частини «людяності» Мотоко, зробивши в аніме її образ більш драматичним. Тепер протагоніст – соціопат, схильна бути на самоті, байдужа до смерті людини чи знищення робота. Вона не надає своєму тілу жодного значення, в аніме так часто постає оголеною, що змушує ніяковіти свого не такого вже й ніжного напарника Бато.

bato-and-major

Майор не впевнена, що її тіло чимось відрізняється від будь-якої іншої машини, зброї, військової техніки, деталі механізму… Адже зімітувати можна все: чуттєвість тіла – програмуванням, психічні реакції та поведінку – наркотиками. Хакери однаково здатні зламати мізки кіборга, робота чи людини, навіяти штучні спогади, підмінити особистість. Особливо байдужість і невизнання свого зв’язку зі штучно-створеним тілом відчувається у сцені, де Мотоко ламає себе так легко, як будь-хто з нас розірвав би обгортку від шоколадки. Це і звільнення і протест, який відсилає до ідеї дуалізму.

Політичні інтриги в аніме відходять на другий план, тепер рівним за важливістю в історії та претендентом на звання Привида у броні стає містичний антагоніст, хакер Проект 2501. А фоном для гонитви за ним – суспільство, де кіборгізація сягнула такого рівня, що вже важко розрізнити де людина, а де робот, так само як зрозуміти, чи мати дух (душу, Привид) – лише людський привілей.

Адже головна ідея «Привида у броні» – не торжественний кібер-махач на фоні ефектного міського пейзажу Японії середини 21 сторіччя, а глибоке дослідження людської та кібер-природи протагоніста.

Саме цю ідею Осії виловив з поміж безлічі інших ідей Масамуне Сіро та зробив однією з ключових: глибоке і незворотне проникнення технологій та створення нової форми життя в просторі інформації. Судячи з усього, ця лінія буде відображена і у фільмі. Принаймні, ми сподіваємося на це. Адже головна ідея «Привида у броні» – не торжественний кібер-махач на фоні ефектного міського пейзажу Японії середини 21 сторіччя, а глибоке дослідження людської та кібер-природи протагоніста.

Експертна думка

Про оригінальну історію «Привида у броні» та очікування від його екранізації я розпитала Чарльза Соломона – визнаного експерта в сфері анімації, викладача історії анімації у Каліфорнійському університеті (UCLA), автора колонок для The New York Times, TV Guide, Rolling Stone, Hollywood Reporter та численних книг про історію анімації в Японії, Америці та Європі.

solomon_1«Привид у броні» – один з анімаційних фільмів, який разом з «Акірою» та «Мій сусід Тоторо» почали збирати великі аудиторії за межами Японії. Вони дали світові уявлення про те, що таке аніме та наскільки різноманітним воно є, звернули увагу аудиторії на унікальних художників та режисерів. Більш того для багатьох глядачів саме з аніме почався кіберпанк. І «Привид у броні» – саме той фільм, за яким цей жанр визначається. У США багато фанатів, так само як і азійських акторів, були розчаровані вибором акторів з європейською зовнішністю, особливо – на роль майора Кусанагі. Та сам Осії поставився до цього абсолютно нормально, так само як і глядачі в Японії.

Проблема з екранізацією анімації завжди однакова: деякі речі просто не перекладаються. Те, що в анімації виглядає круто, в ігровому кіно буде безглуздим, ті ж самі монстри чи перетворення персонажів. Вибір «Привида у броні» для екранізації з поміж інших аніме пояснюється його впізнаваністю завдяки «Матриці». Я думаю, якщо фільм не вдасться, чимало глядачів захочуть дізнатись оригінальну історію і, звернувшись до роботи Мамору Осії, відкриють для себе багато інших чудових тайтлів. Зрештою, режисери аніме отримають свою частину уваги, на яку заслуговують.

ghost-in-the-shell-cover_3Творці манги та аніме зробили «Привид у броні» поетичним, і я сподіваюсь побачити це у фільмі. Та передати це буде складно, оскільки комп’ютерна графіка та акторська гра зроблять персонажів занадто реалістичними. Побачимо, як із цим впорається режисер.Так само важливим є і гендерне питання, продемонстроване досить гостро в аніме. При тому, що японці мають менше заборон стосовно зображення сцен насилля, в тому числі над жінкою (у порівнянні з США, де це вкрай чутлива тема), життя у Японії набагато безпечніше ніж в Америці. Японці також мають більше можливостей створювати цікаві жіночі персонажі, особливо в аніме. Мотоко Кусанагі – приклад такої багатогранної героїні, яку нечасто зустрінеш у західному ігровому чи анімаційному кіно, де персонажі значно простіші – або ж позитивні супергерої або ж лиходії.

Ідеї, закладені Масамуне Сіро в манзі та Мамору Осії в аніме, дуже цікаві сьогодні: що реальніше, фізичне існування чи віртуальне життя? Хто такі користувачі тіла та мережі, фактично – хто в оболонці броні? Це інтригуючий матеріал для дослідження та полеміки. Проблеми, які має Кусанагі з власним тілом та з навколишнім світом, – ключова ідея «Привида», і якимось чином режисерові ігрового фільму доведеться транслювати цю ідею, враховуючи моральні обмеження, які має фільм. Оминути ці питання неможливо, це знівелює саму ідею«Привида», тому мені цікаво, як саме це буде подано в ігровому кіно.

Автор тексту: Анна Акаге.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: